Корисна допомога

Корисна допомога

Дитинство, без сумніву, – найважливіший період у житті кожного. Адже саме у цей час ми формуємося як фізично, так і психологічно, набуваємо необхідних знань, умінь та навичок. А щоб процес становлення особистості відбувався максимально ефективно, дитина неодмінно має відчувати любов і турботу. На жаль, не всім пощастило рости в умовах родинного затишку.

Згідно з офіційною статистикою в Україні понад 70 тисяч дітей-сиріт. Та найприкріше, що з них лише 23% – справжні сироти, решта мають батьків, які їх покинули або позбавлені батьківських прав. Чимало сиріт перебувають під опікою родичів, тому усиновлення потребують 18 тисяч дітей.

Сьогодні тема усиновлення публічна і дуже болюча. Публічна, бо це фактично пріоритетна форма влаштування сиріт, а болюча, оскільки процес відбувається повільно. Щоб привернути до неї увагу суспільства, з 1999 року 30 вересня, коли вшановуємо святих Віру, Надію, Любов та їхню матір Софію, відзначаємо і День усиновлення в Україні. Крім того, численні українські та міжнародні фонди, благодійні громадські й волонтерські організації постійно ведуть відповідну просвітницьку роботу.

Багато українців уже стали новими батьками дітей-сиріт, а ті, хто з різних причин не можуть цього зробити, активно допомагають вихованцям дитячих будинків та інтернатів. До речі, така допомога може бути як корисною, так і шкідливою. Тож часто, самі того не усвідомлюючи, робимо дітям «ведмежу послугу». На перший погляд це дивно, але, за словами психологів, до шкідливої допомоги належать у першу чергу часті подарунки, оплата розваг та екскурсій, бо діти починають вважати, що від світу можна отримувати блага, не докладаючи зусиль – лише тому, що ти сирота. З часом формується відповідна життєва стратегія, коли невиконана робота, надмірні запити, запізнення, лінь чи безвідповідальність виправдовують показовою демонстрацією сирітства. Звісно, рано чи пізно настає болісне усвідомлення, що світ нікому нічого не винен. Тоді стара модель поведінки руйнується, а інших, щоб її замінити, на жаль, немає.

Звичайно, дарувати подарунки дітям-сиротам потрібно, але звертаючи увагу на обставини, за яких дитина їх отримує. Зрештою, допомога не завжди і не обов’язково має бути матеріальною. Найбільше вихованцям дитячих будинків бракує уваги і турботи. Саме тому вони потребують не спонсорів, а наставників, які б стали позитивним прикладом, навчали, підказували, підтримували, час від часу забирали на вихідні.

На щастя, дедалі більше людей виявляють бажання допомагати дітям-сиротам і позбавленим батьківського піклування. Це дуже хороший і світлий момент. Головне – не забувати, що тут, як і в медицині, діє правило «не зашкодь».

Віктор Миронець.

Фото Валерія Соловйова.

Поставтеся з розумінням

Поставтеся з розумінням

Нинішній навчальний рік – особливий, адже активно впроваджуються зміни, котрі ознаменували початок масштабного реформування вітчизняної системи як середньої, так і вищої освіти. Зокрема автори нововведень закликають вчителів бути більш гнучкими щодо оцінювання. Правильно це чи ні – покаже час, однак, принаймні на думку вчителів, кращого способу фіксувати успішність, ніж оцінки, немає. Інша справа, як ми їх сприймаємо і які висновки робимо, переглядаючи щоденники своїх синів та доньок.

Насамперед варто визнати, що будь-яку дитину – і двієчника, і відмінника – шкільні оцінки тримають якщо не у страху, то в постійному напруженні. І найчастіше його формують саме батьки, для багатьох з яких оцінки дуже важливі, про що вони не забувають постійно нагадувати своїм дітям. Звичайно, школяр-відмінник – велика гордість батьків, але перегинати палицю не варто. Інакше існує небезпека, що постійна тривога, побоювання не впоратися з покладеною відповідальністю, страх втратити авторитет в однолітків і прихильність батьків можуть мати непередбачувані наслідки.

Коли наша донька стала першокласницею, одразу з дружиною домовилися не зациклюватися на оцінках. Головне – щоб вона була щасливою, товариською, не закомплексованою, займалася улюбленими справами і навчилася впевнено крокувати по життю, а усі ці «дванадцятки», «дев’ятки» і «сімки» – справа другорядна. Результат – маємо одну з найкращих учениць у класі, оскільки страх перед оцінками не заважає їй проявляти свій потенціал.

Про яку дисципліну може йтися у молодших класах, якщо юні школярі, попри те, що на їхні плечі несподівано звалився тягар відповідальності та різних вимог, ще залишаються насамперед дітьми? Наприклад, у доньки-другокласниці є улюблена м’яка іграшка, з якою вона й досі спить, але це не заважає їй добре навчатися. Звичайно, порядок у класі мусить бути, але ж не за надто суворими принципами.

На щастя, перша вчителька доньки зуміла зацікавити і заохотити її та багатьох інших учнів класу до навчання, однак чимало роботи перепадає також батькам. Насамперед це стосується допомоги у подоланні стереотипів на кшталт обов’язково мати красивий почерк, нерухомо сидіти протягом уроку, страху самостійно виправляти помилки, зайвий раз перепитати незрозуміле чи вийти до туалету.

Погані оцінки – явище неприємне. Разом із тим, помічаємо ми це чи ні, діти мають багато власних турбот, а надміру драматизовані батьками переживання не додають здоров’я та настрою ні їм, ні нам. Тож намагайтеся бути лояльними і не перегинати палицю, особливо в тому, що стосується навчання.

Віктор Миронець.

Фото автора.

Вірні клятві Гіппократа

Вірні клятві Гіппократа

Рік 2014 став переломним для тисяч українців. Рятуючись від війни, вони вимушені були залишити нажите роками майно і фактично ні з чим тікати з контрольованих бойовиками територій. На «до» і «після» тоді поділилося й життя трьох високопрофесійних урологів Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання (ДОКТМО) кандидата медичних наук Ігоря Деркача, лікаря вищої категорії Антона Лоскутова та лікаря другої категорії Олесі Сумцової, які, не визнаючи законною владу керівників самопроголошеної «республіки», одразу й відкрито означили свою проукраїнську позицію.

Коли на сході України розпочалися сумнозвісні події, в ординаторській відділення ендоурології ДОКТМО з’явилася невидима, однак дуже відчутна межа. З одного її боку були ті, хто підтримували Україну, а з другого – ті, хто схвалювали так звану ДНР. І хоч відкритих конфліктів не виникало, адже роботи вистачало всім, між донедавна дружними колегами виникло сильне емоційне напруження. Розуміючи, що далі в регіоні ситуація тільки погіршуватиметься, та морально втомившись працювати під пильним наглядом озброєних людей, які заполонили всі коридори медичного закладу і навіть передопераційні приміщення, завідувач відділення Ігор Деркач разом з однодумцями вирішив виїхати з Донецька. Спочатку лікарі вивезли на безпечну територію свої родини, потім придбане за власні кошти обладнання і лише після цього поїхали самі.

Переїздити на нове місце завжди нелегко, а робити це раптово – вдвічі важче. Позаду залишалися роки життя, миті щастя та приємних переживань, злети та падіння, великі професійні перемоги та прикрі поразки, нездійснені мрії та сподівання. Що чекало попереду, тоді ніхто не знав. Їхати довелося, як кажуть, за тридев’ять земель, у Трускавець, де на базі міської лікарні незабаром відкрили Центр малоінвазивної урології та хірургії. До речі, сьогодні про нього знають і говорять навіть у сусідніх країнах. Більше того, дехто з зарубіжних лікарів навіть рекомендують своїм пацієнтам оперуватися саме у Трускавці. І справа не в сучасному обладнанні європейського зразка, яким може похвалитися небагато вітчизняних медичних закладів, а насамперед у спеціалістах, котрі лікують не гірше, ніж їхні американські та німецькі колеги. Наприклад, Ігор Деркач до переїзду виконав близько 10 тис. успішних малоінвазивних (не травматичних) операцій.

Запропонувавши роботу злагодженій команді лікарів (у Донецьку вони тривалий час працювали в одній операційній бригаді), тодішній головний лікар міської лікарні, а нині – мер Трускавця Андрій Кульчинський виявився далекоглядним адміністратором. Адже поодинці донецьких спеціалістів переманювали і до Києва, і до Харкова, однак лише він забрав до себе одразу всіх трьох. І не прогадав, бо тепер у звичайній міській лікарні надається медична допомога за найвищим третім рівнем, як у базових клініках при медінститутах.

Приїзд Ігоря Деркача, Антона Лоскутова та Олесі Сумцової у Трускавець склав, так би мовити, пазл з трьох важливих деталей: потужної лікувально-діагностичної бази, хороших побутових умов для перебування пацієнтів та професійних вузькоспеціалізованих фахівців. Це дало змогу запровадити пов’язані з профілем курорту малоінвазивні хірургічні та урологічні методики лікування.

На відміну від традиційних хірургічних операцій, замість великого робиться менш травматичний міні-надріз, тож необхідне післяопераційне перебування хворих у лікарні обмежується кількома днями. Після цього вони можуть пройти ранню реабілітацію в умовах санаторіїв. Іншими словами, повний цикл лікування (від діагностики до одужання) можна провести, не виїжджаючи з Трускавця. Більше того, давно помічено, що люди у цьому мальовничому прикарпатському місті одужують швидше навіть при застосуванні значно слабших антибіотиків. Не в останню чергу цьому сприяє екологічний фактор – чисте повітря плюс лікувальні води.

Нині у Трускавці про нових лікарів знають і говорять усі. Їх поважають, їм довіряють і вважають гордістю міста. По-іншому просто не може бути, адже Ігор Деркач та його колеги не лише висококласні фахівці, а й хороші люди, які привезли з собою ґрунтовні знання, великий досвід і нову культуру ставлення до хворих.

Віктор Миронець.

Фото надане прес-службою

Трускавецької міськради.

Місто здоров’я

Місто здоров’я

Мальовниче і одне з найбільш екологічно чистих міст України Трускавець, зручно розташований біля підніжжя Карпат, природа щедро обдарувала унікальними кліматичними умовами та цілющими факторами.

Майже 200 років тут існує бальнеологічний курорт, що не поступається найкращим оздоровницям Європи, зокрема чеським Карловим Варам. За цей час виникло чимало міфів, більшість із яких нічого спільного з правдою не мають. А оскільки домисли зазвичай з’являються через брак інформації, сьогодні розкажу вам, як і чим насправді живе Трускавець.

«Нафтуся» та її «сестри»

Саме завдяки лікувальним властивостям «Нафтусі» Трускавець здобув статус курорту світового масштабу. Слабомінералізована гідро-карбонатна та магнієво-кальцієва вода має сечогінну, жовчогінну і протизапальну дію, запобігає каменеутворенню, нормалізує жировий, білковий та вуглеводний обмін, поліпшує роботу шлунково-кишкового тракту і підшлункової залози, відновлює клітини печінки, виводить із організму радіонукліди та нормалізує імунну систему. Звісно, це не вичерпний перелік можливостей «Нафтусі», яку називають живою водою.

Унікальною особливістю найвідомішої мінеральної води Трускавця, з-поміж іншого, є те, що її неможливо транспортувати, бо під дією повітря органічні речовини швидко руйнуються. Як наслідок, уже за 2 години після видобування вона починає втрачати лікувальні властивості. Саме тому з максимальним ефектом для здоров’я «Нафтусю» можна пити лише у Трускавці, як, до речі, й інші місцеві мінеральні води: незамінні під час лікування захворювань кишково-шлункового тракту «Марію» та «Софію», верхніх дихальних шляхів «Броніславу» та цілющу для шкіри «Юзю». Тож якщо в будь-якому іншому місті вам запропонують розлиту в пляшки «Нафтусю» чи котрусь з її «сестер», знайте – вас хочуть обманути.

Вживати лікувальні води треба на науковій основі, лише після детального обстеження і консультації лікаря. Адже важливе значення мають дозування та температура води, режим харчування, вид захворювання, вік, стать, вага тощо. Тож до самолікування краще не вдаватися.

Крім мінеральних вод, у Трускавці можна оздоровитися озокеритом (інші назви «гірський віск», «застиглі сльози землі»), єдине у світі родовище якого – за 4 км від міста. На відміну від парафіну, озокерит має більш виражені теплові властивості й хорошу пластичність. Застосовують його у лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, має також протизапальні, знеболювальні, десенсибілізуючі властивості, які сприяють регенераційним процесам.

Берегти, як зіницю ока

Останнім часом в Інтернеті можна натрапити на «сенсаційні» повідомлення, що запаси «Нафтусі» закінчуються і зовсім скоро її не стане. Розраховані ці чутки на тих, хто думає приблизно так: обмежений об’єм трускавецьких мінеральних вод сформувався кілька тисячоліть тому в підземних природних резервуарах, з котрих люди майже двісті років їх активно видобувають.

Насправді резерв «Нафтусі» невичерпний, бо утворюється вона шляхом проходження природних опадів крізь ґрунт із особливим хімічним та мінеральним складом, що є тільки у Трускавці. Тому, як жартома кажуть місцеві жителі, закінчиться ця вода лише коли зовсім припиняться дощі.

60-гектарну територію навколо джерел віднесено до першої лінії санітарної охорони, а 6 га, де сконцентрована їх найбільша кількість, огороджені парканом із сигналізацією. Заходити сюди стороннім особам суворо заборонено.

Щоб у лікувальні води не потрапили сторонні домішки та з метою зменшення ймовірності виникнення вогнищ забруднення більшу частину людей, які жили в приватних будинках вище по схилу над джерелами, відселили. Тим, хто лишився, заборонено вести домашнє господарство, займатися садівництвом і городництвом.

Крім того, кожного дня у власній акредитованій згідно з міжнародними стандартами лабораторії проводять аналіз мінеральних вод, щодекади – дослідження на визначення їх макрос кладу, а раз на рік – повний розширений аналіз. Цікаво, що разом із сучасним унікальним обладнанням і досі використовують старі методи стеження за якістю води, які під час виникнення спірних моментів допомагають прийняти правильне рішення.

Добові запаси «Нафтусі» – 50 куб. м, з яких відпочивальники випивають лише 10%, хоча були часи, коли цей показник сягав майже 90%. Аби вода завжди була свіжою, її подають одразу до бюветів. Щоправда, є також спеціальні резервуари для створення невеликого запасу, але автоматика налаштована так, що вміст періодично оновлюється.

Не водою єдиною

Трускавець найперше славиться як бальнеологічний курорт. Та унікальний він не лише цим. Кілька років тому тут сформовано замкнутий цикл надання медичної допомоги, тож тепер у Трускавці можна провести якісну діагностику, короткочасне малоінвазивне лікування та ранню післяопераційну реабілітацію, що в рази зменшує вартість і тривалість лікування. Для цього на базі районної лікарні створено сучасний Центр малоінвазивної урології та хірургії, в якому працюють висококваліфіковані лікарі, з яких шестеро – кандидати і один – доктор медичних наук. Крім того, четверо урологів є членами Європейської урологічної асоціації.

На території міста розташована відома далеко за межами України Міжнародна клініка відновного лікування доктора медичних наук професора Володимира Козявкіна, яка є провідним світовим центром реабілітації хворих із дитячим церебральним паралічем та іншими неврологічними захворюваннями. За 26 років існування клініки ефективне лікування в ній пройшли близько 70 тисяч пацієнтів із 66 країн. В основі реабілітації – так званий «Метод Козявкіна», аналогів якому немає.

Добре зарекомендувала себе й дельфінотерапія, яку практикують у єдиному в Західній Україні дельфінарії. Численні медичні дослідження підтверджують, що результатом контакту з дельфінами є стимуляція кори головного мозку, що супроводжується відповідними позитивними змінами, зокрема покращенням роботи нервової, серцево-судинної, імунної та інших систем організму.

Родинний відпочинок

Крім розвитку галузі надання медичних послуг, останнім часом у Трускавці почали активно розвивати сферу відпочинку, особливо родинного. Будь-якої пори року сюди можна їхати не лише попити «Нафтусі», а й по нові враження. Наприклад, спуститися з гірськолижної траси, розташованої за 6 км від міста на горі «Буковиця», відвідати унікальний зоопарк «Лімпопо» з рідкісними видами тварин, покататися на квадроциклах, піднятися в гори маршрутами різної складності, здійснити кінну прогулянку, порибалити, поринути в різноманітні спортивні розваги, відвідати всеукраїнські та міжнародні фестивалі. Завдяки залученню інвестицій планують також будівництво закритої льодової арени, сучасного стадіону, футбольних майданчиків зі штучним покриттям, великого аквапарку, центру розваг для дітей та реконструкцію центрального парку.

Не пасуть задніх і місцеві оздоровниці, пансіонати, готелі, багато з яких впроваджують систему надання повного циклу послуг з оздоровлення та активного відпочинку. У кожного закладу свої особливі переваги. Скажімо, новий сучасний курортний готель «Лісова пісня» пропонує номери з власною кухонною зоною, обладнані побутовою технікою, що зручно для родин із дітьми, які до того ж мають змогу цікаво проводити час у великій ігровій кімнаті або в мотузковому парку. А готельно-курортний комплекс «Карпати» підкорює дитячі серця власним міні-зоопарком та мальовничим ландшафтним парком.

Розказати про всі особливості такого міста, як Трускавець, в одній статті, навіть за великого бажання непросто. Однак хтозна, може, це й добре, оскільки таким чином у вас залишається можливість самостійно здійснити багато відкриттів. Для цього потрібно лише мати бажання розбавити будні новими позитивними враженнями, які чекають кожного гостя міста здоров’я.

Віктор Миронець.

Фото надані Центром туристичної

інформації м. Трускавець та

з сайту курортного готелю

«Лісова пісня» (http://lisova-pisnia.ua/ua).

Татова розумниця

Татова розумниця

Коли вимушений був вперше взяти Ангеліну з собою на роботу, довелося в доважок з нею тягнути також повний рюкзак іграшок, різних йогуртів, соків, кашок-малашок та смаколиків. Звісно, не обійшлося тоді і без горшка. Куди ж без нього!

Кілька днів тому Ангеліна (уже вкотре) знову побувала в редакції. В ході цього візиту вона: а) уважно вивчивши чорновий варіант поліс нового випуску дитячого журналу «Розумашки», зробила декілька слушних пропозицій, які були враховані і одразу внесені редактором видання; б) допомогла мені визначитися з темами для тематичної сторінки «Пораднича»; в) змайструвала з картону прикольні навушники та музичний плеєр; г) як завжди, всіх зачарувала. Після такого напруженого робочого дня вирішили зайти в наше  улюблене кафе. Ангеліна, плямкаючи від задоволення, пила своє лате і мені подумалось, що в минулому житті я таки й справді зробив щось мегахороше раз отримав щастя бути батьком такої неймовірної у всіх значеннях цього слова доньки.

Віктор Миронець.

Біле та чорне

Біле та чорне

Кілька днів тому мер Трускавця Андрій Кульчинський поширив на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook пост, в якому я ділюся враженнями від побаченого під час святкування Дня міста. Так от, в одному з коментарів пану Андрію дорікнули тим, що у святкові дні на вулицях міста було мало національної символіки.

На жаль, не всі люди вміють бачити у світлому світле, тож іноді намагаються знайти темне навіть там, де його немає. Невже справа у прапорі і, якщо жовто-блакитний стяг висітиме на кожному стовпі, зникнуть всі проблеми й одразу самі відремонтуються дороги та водогони, відреконструюються будинки та парки, а на газонах та клумбах поменшає недопалків та соняшникового лушпиння?! Думаю, що ні. Адже справа в нас самих – хтось і без щоденного споглядання прапора всією душею любить свою країну, а іншого хоч вкривай тими прапорами, все одно без толку. Так само й зі сміттям, якщо людина культурна, то, без зайвого нагадування, кине обгортку від морозива у спеціальну урну, а якщо, вибачте, нечема, то плюватиме лушпиння навіть під прапором.

За той час, що провів у Трускавці, я побачив красиве місто з чистими вулицями, привітними і чемними жителями, унікальною архітектурою, туристичною інфраструктурою, яка стрімко розвивається, познайомився з багатьма залюбленими у свою справу людьми та відчув, що таке справжня гостинність. При цьому, жодного разу не звернув увагу на те, скільки у місті висить державних прапорів. Я надовго запам’ятаю фестиваль оркестрів і те, що під час святкування Дня міста не бачив людей на сильному підпитку, але уже забув, скільки національної символіки було у Трускавці в ці дні.

Це природно, бо хоч майоріння на вулицях українських міст жовто-блакитних прапорів – дуже важливе у плані їхньої національної ідентифікації, але, погодьтеся, все ж не найважливіше, оскільки існує багато інших факторів. І особисто мені було б прикро бачити засилля національної символіки у непривітному й брудному населеному пункті і, навпаки, я не звертаю на це уваги, коли місто цікаве і у ньому й без неї є на що подивитися.

Хоч це може здатися дивним, як показує історія, найбільші вороги культури, мови та національної символіки, передусім, - найпалкіші їхні захисники. При чому, це стосується не лише України, адже занадто гарячих  патріотів можна зустріти у будь-якій іншій країні світу. Такі люди забувають, що все має бути в межах розумного, бо інакше перетвориться на фарс. Як кажуть наші сусіди поляки, що занадто, то нездраво. Зрештою, навіть цілющі ліки, якщо їх неправильно вживати, рано чи пізно, стануть отрутою.

Тож любімо Україну всім серцем та душею! Однак любімо не фанатично, а щиро і розсудливо.

Віктор Миронець.

Фото: https://sites.google.com/site/ucraine1015/

Освіта в режимі он-лайн

Освіта в режимі он-лайн

Зазвичай більшість новоспечених молодих спеціалістів, залишивши університетські стіни, ігнорують навчання та подальше самовдосконалення, вважаючи, що отриманих знань їм вистачить, аби конкурувати на ринку праці. Багато випускників переконані, що головне – знайти перше місце роботи, а досвід додасться. І хоч частково це так, насправді, якщо постійно не займатися самоосвітою, то, враховуючи зростаючі темпи технологічних та суспільних змін, уже за кілька років знання застаріють і навіть «найчервоніший» диплом не допоможе втриматися на одному рівні з тими, хто постійно вчиться.

Звичайно, додаткові курси, тренінги та семінари – справа недешева. Тож донедавна тим, кому не пощастило отримати роботу в компанії, керівники якої дбають про освітній рівень підлеглих, бо розуміють, що від цього значною мірою залежить успіх справи, доводилося витрачати чималі кошти. Однак у 2011 році в галузі освіти сталася справжня революція: Стенфордський університет (США) першим запропонував усім охочим безкоштовно пройти три своїх курси через мережу Інтернет. Як наслідок, лише в одному з них узяли участь 160 тисяч студентів зі 190 країн. Саме це й стало початком ери масових відкритих он-лайн-курсів (МВОК) – комбінації безкоштовних відеолекцій кращих викладачів, інтерактивних завдань та форумів для обговорення навчальних матеріалів.

Сьогодні у світі існує уже кілька тисяч МВОК від десятків навчальних закладів, доступних у будь-якій точці Земної кулі, де є підключення до Інтернету. Тож потрібно лише захотіти вчитися і, звичайно, знати англійську мову.

На щастя, ті, хто не читають Шекспіра та Діккенса в оригіналі, не залишилися за бортом сучасних світових тенденцій в освіті, адже українські виші потроху починають вливатися у цей процес. Щоправда, поки що через найбільші українські платформи МВОК Prometheus та EdEra можна безкоштовно пройти курси лише окремих викладачів. Зокрема Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Своїми знаннями безкоштовно діляться також успішні підприємці та провідні фахівці різних галузей. Знаковою подією стало й нещодавнє відкриття компанією Google Україна адаптованих для україномовних слухачів курсів із цифрового маркетингу, які користуються неабиякою популярністю. Окремо слід зауважити й про безкоштовну платформу з он-лайн тестами із зовнішнього незалежного оцінювання, відкриту на Інтернет-ресурсі ЗНО Клуб, щомісячна аудиторія якого – понад 100 тисяч відвідувачів.

Загалом навчання на всіх масових відкритих он-лайн курсах відбувається за однаковим принципом: потрібно уважно переглядати відолекції і сумлінно виконувати домашні завдання та контрольні роботи. Середня тривалість однієї лекції – від 5 до 10 хвилин, оскільки доведено, що це – оптимальний час, аби з першого разу, без подальших повторювань, якісно засвоїти навчальний матеріал. Якщо за результатами оцінювання після проходження курсу, студент подолав необхідний прохідний бар’єр, він отримує відповідний сертифікат.

Зручними МВОК робить також можливість самому складати графік навчання і робити це у будь-який час. Наприклад, за кілька днів до іспиту під час заліково-екзаменаційної сесії замість гортання нудних підручників та розшифровування карлючок у конспекті, можна подивитися кілька цікавих лекцій з потрібного предмета, використовуючи не лише стаціонарний комп’ютер чи ноутбук, а й електронні планшети та смартфони.

Сьогодні немає однозначної думки щодо масових відкритих он-лайн-курсів. Скептики вважають, що вони можуть негативно вплинути на традиційну систему вищої освіти, а оптимісти сприймають їх на рівні найбільших революційних інновацій в історії освіти: появи писемності, університетів, друкарського верстата й Інтернету. Однак у будь-якому разі МВОК – хороша можливість поповнити свій багаж знань.

Віктор Миронець.

Корисні посилання:

http://prometheus.org.ua/

https://www.ed-era.com/courses/

https://digitalworkshop-ua.withgoogle.com/

https://www.coursera.org/

https://www.edx.org/

https://www.khanacademy.org/

https://www.codecademy.com/

Обережно, акція!

Обережно, акція!

Не секрет, що кожен із нас має не лише заповітну мрію, а й також багато невеликих супутніх бажань, здійснення яких, як нам здається, може зробити життя кращим чи принаймні трохи яскравішим. Однак чомусь не завжди, нарешті отримуючи бажане, відчуваємо радість та задоволення. Хтозна, можливо, просто часом буваємо дещо легковажними або беремо все занадто близько до серця?

Якось в одній великій мережі столичних супермаркетів проводили акцію – за певну суму витрачених коштів покупці отримували відповідну кількість спеціальних наклейок, які давали право на значну знижку під час покупки дорожніх валіз та рюкзаків відомої швейцарської фірми. Погодьтеся, можливість купити дорогу річ за півціни занадто приваблива, щоб встояти перед спокусою взяти участь в акції. І байдуже, що в підсумку, по суті, ніякої знижки не було, адже для отримання права на неї все одно довелося витратити чималу суму коштів на інші покупки, гра менеджерів на людській схильності до всього легкодоступного виявилась напрочуд вдалою. В результаті бажаючих скористатися «вигідною» пропозицією було не мало.

На перший погляд, усе й справді виглядало чесно та порядно, бо ми й так майже кожного дня купуємо в магазинах продукти і все одно витрачаємо гроші, тож акційні наклейки видавалися додатковим бонусом. Разом із тим варто зауважити, що в магазини завезли обмежену кількість акційного товару, який танув просто на очах. Саме тому, щоб устигнути купити вподобану річ, потрібно було поспішати і для отримання додаткових наклейок часто робити зовсім не потрібні покупки.

Я збирав їх майже тиждень. Як наслідок, у доньки несподівано для неї самої з'явилося три нових ляльки, на кухні не заплановано поповнились запаси круп, олії, солі, прального порошку та різних дрібниць на кшталт магнітів на холодильник чи третьої цукорниці.

Отже, збирання наклейок успішно завершилось, і взявши необхідну суму грошей, я вирушив у супермаркет за вподобаним рюкзаком. На жаль, там чекало розчарування – товар закінчився. Зауважте, це сталося усього через 7 днів після початку акції. І хоч продавець-консультант запевнив, що найближчим часом рюкзаки ще підвезуть, в душі з'явився гіркий осад розчарування, розвіяти який не допомогло навіть усвідомлення того, що нічого незвичайного не відбулося. Адже, як каже народна мудрість, хто раніше прокинувся, того й штани.

Чергова нагода стати власником нового рюкзака трапилася лише через два тижні. Однак відчуття задоволення від того, що нарешті вдалося здійснити задумане, затьмарив згаяний в очікувані час. Уже наступного дня вирушив на роботу з обновкою за плечима, й уявіть моє здивування, коли по дорозі до метро на спинах перехожих помітив чимало точнісінько таких, як у мене, рюкзаків.

Звичайно, й раніше підозрював, що завдяки акціям на вулицях міста з'являться однакові речі, але що їх буде так багато, навіть не уявляв. Та останньою краплею у переповненій чаші мого розчарування стало те, що троє колег теж брали участь в акції. Тож, як наслідок, я знову почав користуватися старим рюкзаком, а новий заховав у шафі до кращих часів.

Подібні історії, коли результат очікувань, м'яко кажучи, виявляється не таким, як хотілося б, напевно, траплялися з кожним. Так само, як і кожен із нас хоча б раз обпікався на різного роду акційних пропозиціях. І справа тут не лише в нечесності та підступності деяких організаторів різного роду рекламних кампаній, а й у нас самих. А точніше, в довірливості і любові до так званого «все й одразу», причому без особливих затрат і зусиль із нашого боку. До того ж ми часто не помічаємо підказок і застережень. Наприклад, у моєму випадку швидке закінчення акційного товару красномовно свідчило, що куплений рюкзак не буде унікальним і особливим, бо власниками подібних речей уже стало чимало людей.

І ще – старий вислів про те, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, ніколи не втратить актуальності. Тому, щоб не платити за «безкоштовне» занадто високу ціну, перед тим як взяти участь у будь-якій акції, обов'язково зверніть увагу на, здавалося б, неістотні і дріб'язкові моменти, а особливо на умови, які зазвичай організатори пишуть дрібним шрифтом.

Віктор Миронець.

Дійте, не чекаючи перемін

Дійте, не чекаючи перемін

Про те, що вітчизняна система дошкільної та шкільної освіти давно потребує кардинальних змін, сьогодні не говорить хіба що лінивий. На жаль, сучасна школа дуже віддалилася від реального життя, і більшість теорій, методик та правил просто неможливо застосувати на практиці. Іншими словами, ми давно живемо у нову епоху, а навчальні заклади залишились у минулому ХХ столітті.

Нинішня програма навчання складена так, що замість вчитися думати і самостійно шукати відповіді, діти з раннього віку вимушені засвоювати не завжди потрібні для їхнього розвитку вже готові рішення та заcтарілі істини. Як наслідок, позбавлене життєвої основи навчання перетворюється на бездумне копіювання інформації, переказування відповідних розділів підручника та вирішення типових задач за певними алгоритмами.

Істотною проблемою є також майже повне ігнорування шкільною програмою особливостей і відмінностей психологічно-фізичного розвитку хлопчиків та дівчаток, які продовжують навчатися за однаковими підручниками. Проте достеменно відомо, що мозку чоловіків більше властива правостороння асиметрія, тому хлопчики навчаються і пізнають світ переважно з допомогою образної уяви, оскільки їхнє мислення починає опиратися на мову значно пізніше, ніж у дівчаток.

Саме тому більшість юнаків мають розвинену здатність до абстрактно-логічного сприйняття, а їхні ровесниці – до вербально-логічного. На думку багатьох психологів, це пояснює, чому хлопчики краще орієнтуються у просторі, розв’язують різноманітні задачі і легше пізнають світ точних наук, а дівчата, навпаки, краще володіють мовою та письмом, розбираються у людських емоціях і більш схильні до гуманітарних наук.

Дуже прикро, але вимоги щодо знань для всіх однакові. Якщо ж комусь щось не під силу, школа починає ламати дитину, намагаючись зрівняти її з іншими. І навіть спроби запровадити останніми роками індивідуальний підхід до кожного учня, без інших комплексних та глобальних змін, не зможуть розв’язати цієї проблеми.

Стояти осторонь, ігнорувати назрілу потребу кардинального реформування вітчизняної освітньої галузі більше не можна, тож Міністерство освіти і науки України ще у минулому році ініціювало початок упровадження змін. Згідно з нововведеннями у загальноосвітніх школах має відбутися перехід на 12-річний термін навчання, а їх структура будуватиметься за такою схемою: 5 років – початкова школа, 4 – базова і 3 – старша. До 9 класу не буде ні спеціалізації, ні профілізації, адже визначити у молодшому й середньому шкільному віці здібності й таланти дитини непросто. Робити це доцільно лише після здобуття базової освіти, коли процес формування особистості підходить до завершального етапу.

Однак потрібно бути реалістами. Впровадження будь-яких змін, особливо глобальних, – справа не одного дня. Саме тому не варто чекати, коли ефективно запрацюють нововведення. Не втрачайте час, допоможіть дитині навчитися самостійно шукати й аналізувати потрібну інформацію, розвивайте допитливість та любов до читання, цікавтеся її життям, поділяйте з нею хобі, та головне – по змозі намагайтеся проводити із сином або донькою якомога більше часу.

Хоч багатьом це може здатися дивним, насправді не хороші підручники та вчителі й обдарованість дитини є головними запоруками успішного і якісного навчання, а любов, підтримка та розуміння батьків.

Віктор Миронець.

Фото автора.

Стела Захарова, двоколісний велосипед та грибний жульєн

Стела Захарова, двоколісний велосипед та грибний жульєн

Як гадаєте, чому понеділок не тільки вважається, а й справді за відчуттями є важким днем? Напевно, кожен з нас має свою відповідь на це запитання. Моя версія, наприклад, полягає в тому, що ми просто не вміємо під час вихідних відпочивати.

Темп життя сьогодні набагато швидший, ніж, скажімо, ще якихось 10-20 років тому. Виявляється, у ХХІ столітті потрібно за годину встигати робити те, що у ХХ-му робили за день. У свою чергу, за добу маємо зробити те, що раніше робили тиждень, а за сім днів нині модно виконувати місячну норму. Звичайно, такий щоденний марафон має негативні наслідки – ми страшенно втомлюємося і виснажуємося. Тож у суботу та неділю воліємо добре відпочити.

На жаль, багато хто робить велику помилку, вважаючи, що найкращий відпочинок це - нічогонероблення. Насправді ж наслідок пасивного проведення часу на дивані перед телевізором може бути лише одним – втома стає ще більшою. Однак є хороша альтернатива – активне дозвілля. Варіантів його проведення існує безліч. Ми з донькою, наприклад, майже весь суботній день провели у Палаці спорту, де відбувався ХІV Міжнародний турнір із спортивної гімнастики «Ukraine Nation Cup 2016», який організовує олімпійська чемпіонка Стела Захарова.

Що тут можна сказати? Позитивні емоції, особливо у доньки, б’ють через край. Дивитися на змагання, як то кажуть, «вживу», набагато приємніше і видовищніше. Та найголовніше, коли перебуваєш у гущі подій, то, хоч і вболіваєш за наших спортсменів, однак хвилюєшся за всіх учасників турніру однаково, бо розумієш наскільки ці люди цілеспрямовані та сильні духом. А ще, звісно, вони доклали неймовірних фізичних і моральних зусиль, аби досягнути високих спортивних результатів й отримати право брати участь у змаганнях міжнародного рівня.

З турніру повернулися пізно. Втомлені, але задоволені та щасливі заснули майже одразу, поклавши голови на свої подушки. Із вуст засинаючої доньки почув найкращі у світі слова: «Татусику, я тебе люблю!» Відповів їй тим самим.

Неділя у нас пройшла під знаком їзди на велосипеді. Моя юна велосипедистка якось несподівано швидко навчилася їздити без підтримки і дуже довго намотувала кола на шкільному стадіоні. Коли вона втомилася, ми пішли додому і разом приготували смачний грибний жульєн. Повечеряли, склали портфель і полягали спати, щоб у понеділок бадьорими, повними сил та енергії поспішити кожен на свою роботу: донька – в школу, а я – в редакцію.

Віктор Миронець.

Теорія вдалого жарту

Теорія вдалого жарту

Чекати квітня лишилося не так уже й довго, а отже, зовсім скоро настане найвеселіше свято року, неодмінними атрибутами якого вважають жарти та розіграші. І хоч таку кількість усміхнених облич, як цього дня навряд чи побачиш в інший час, роздратованих людей першого квітня теж вистачає. Адже невдалий розіграш або жарт може надовго вивести з емоційної рівноваги.

Кажуть, почуття гумору допомагає пережити негаразди і потрясіння. Воно й не дивно, адже люди, які його мають, сприймають життя з оптимізмом. Більше того, якщо негативні емоції «точать» нас зсередини, то позитивні, навпаки, допомагають зняти емоційну напругу, що, погодьтеся, корисно для здоров’я. Усмішка, запевняють науковці, ефективний знеболювальний засіб, оскільки сприяє виробленню гормону радості ендорфіну, який гальмує утворення гормонів стресу. Саме тому останнім часом популярною стає так звана сміхотерапія.

Однак говорячи, що сміх лікує, багато хто забуває про правильне дозування. Адже навіть найкращі ліки, якщо їх приймати безграмотно, неодмінно перетворяться на отруту. На жаль, деяких «гумористів» мало турбують почуття інших. Тож і виходить, що одні сміються над жартом до сліз, а інші – плачуть від образи.

Щоб ваш будь-який, в тому числі й першоквітневий, жарт був вдалим, запам’ятайте кілька важливих нюансів. По-перше, ніколи не жартуйте про особливості зовнішності, розумові здібності, матеріальне становище, особисті цінності та ідеали співбесідника, а також на релігійні, політичні, національні та інші «гострі» теми.

По-друге, знайте міру і не перетворюйте 1 квітня у день суцільних розіграшів. Крім того, не забувайте, що жарт, який розвеселить родичів, може не сподобатися або й навіть образити друзів, колег, однокласників чи одногрупників, і навпаки. Саме тому добре думайте, кого, як, де та коли розігруєте.

І нарешті, по-третє, пожалійте людей без почуття гумору. Жартуйте лише над тими, хто зможе гідно оцінити ваші старання.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Діти і природа

Діти і природа

Захід сонця і мерехтливі зорі на тлі сині нічного неба, шелестіння листя і шум вітру в кронах дерев, багате різнотрав’я полів та лугів, п’янке свіже вранішнє повітря і різноголосий пташиний спів. Погодьтеся, споглядання природи не залишає глибокий слід від позитивних вражень лише в безнадійно черствих душах. Для усіх інших, особливо дітей, це чудова нагода розвивати почуття прекрасного, любові до навколишнього світу та багатьох чеснот. Саме тому любов до природи є одним з найважливіших почуттів, яке необхідно плекати у наших синів та доньок.

Як і в усьому, що стосується виховання, вчити дитину дбайливому ставленню до флори та фауни починайте поступово, обов’язково враховуючи її вік. Зокрема з 2 до 3 років фахівці-педагоги радять розвивати пізнавальні та моральні якості. Головна мета в цей період полягає в тому, щоб навчити дитину дослухатися до природи, співпереживати і радіти їй. Ці навички до того ж неабияк збагачують внутрішній світ малюка, а найкраще засвоюються в процесі гри.

Так, наприклад, викликати інтерес до пізнання навколишнього світу допомагають іграшки, які зображають тварин. Також у нагоді вам стануть дидактичні ігри на кшталт «Хто де живе?», «Хто що їсть?», «Хто швидше бігає?». Ігри можна знайти у спеціалізованій літературі або навіть придумати самим. Повірте, це не важко зробити, було б лише бажання.

На щастя, сьогодні є дуже багато дитячих книжечок, орієнтованих на найменших дітей, в яких розповідається про тварин, дерева та рослини. Разом з тим варто зауважити, що читати про природу, звичайно, добре, але набагато краще усе побачити. Тож, частіше гуляйте з дитиною на березі річки, в лісі, парку чи сквері.

Якщо маєте родичів у сільській місцевості, не завадить поїхати до них з дитиною і познайомити її з домашніми тваринами. А ще при нагоді обов’язково сходіть з малям в зоопарк. Словом, розширюйте дитячий кругозір з допомогою спільних спостережень за тваринами та явищами природи. При цьому не забувайте зрозумілою мовою усе пояснювати і не ухиляйтеся від численних дитячих «чому?» й «навіщо?»

До речі, давно помічено, що дбайливе ставлення до природи найкраще виховується, коли діти самі доглядають за тваринами і рослинами. Посадіть разом з дитиною квітник і нехай вона доглядає за ним – поливає, слідкує, щоб ніхто не зривав квітів. Це допоможе навчити сина або доньку бути захисником і помічником усього живого, виховати почуття відповідальності.

Крім того, взимку можна змайструвати годівницю і кожного дня підгодовувати птахів, або завести домашнього улюбленця. Однак перед тим, як це зробити, зважте усі «за» і «проти», бо може статися, що у дитини виникне алергія на шерсть кішки чи собаки. Найкраще починати з акваріумних рибок. Вони хоч і потребують ретельного догляду, але не дряпаються та не кусаються.

Та найголовніше – пам’ятайте, що зблизити дитину з природою, навчити цінувати її, любити і охороняти – дуже важливе завдання для батьків. Адже ще видатний педагог Костянтин Ушинський свого часу зауважив, що логіка природи – найдоступніша для дітей, які, спостерігаючи за природними явищами, рослинами і тваринами, отримують різноманітні відомості, розширюють світогляд, вчаться порівнювати, зіставляти, робити висновки.

Віктор Миронець.

Фото Ріни Ловко.

Розкрито таємницю ласунів

Розкрито таємницю ласунів

Майже всі підлітки люблять ласощі. Щодо цього існує багато версій, однак достеменно пояснити це навіть учені не могли.

Але нещодавно американські генетики нарешті зуміли з’ясувати причини захоплення дітей та тінейджерів цукерками і тістечками. Виявляється, вони обожнюють ласощі, бо… ростуть.

За умов швидкого росту та розвитку, пояснюють дослідники, дитячий та підлітковий організми потребують великої кількості калорій. А де їх шукати, як не у шоколаді, морозиві та цукерках?! Тож потяг до солодкого має біологічне підґрунтя. Можна навіть сказати, що кожна дитина запрограмована природою так, щоб їй подобалися солодощі. Вона ніби підштовхує на підсвідомому рівні до джерел енергії. Це, звичайно, добре, та все ж варто мати відчуття міри. Інакше корисне може стати шкідливим.

Віктор Миронець.

Фото: www.nadasuge.ru

Майбутнє за творчими людьми

Майбутнє за творчими людьми

Під час нещодавньої презентації посібника з творчого розвитку дитини дошкільного та молодшого шкільного віку «Миколайчик» в літературно-музичній вітальні столичної бібліотеки імені Адама Міцкевича, як то кажуть, і яблуку не було де впасти. Що недивно, адже автори Жанна Романчук, Наталія Місяць, Олена Кравцова та Дарина Дерій зуміли створити й справді унікальний, актуальний та корисний навчальний матеріал дидактично-прикладного характеру.

Як зауважила один із авторів підручника координатор проектів ГО Молодіжна організація «Країна Сонячних Променів» (на базі якої було розроблено видання) Жанна Романчук, оскільки посібник «Миколайчик» написано двома мовами – українською та польською, він знайомить дітей з традиціями двох народів і допомагає у формуванні моральних якостей.

Крім того, у посібнику зібрано комплекс дидактичних та розвиваючих завдань для дітей з мовленевої творчості і малювання, які навчають римуванню, віршуванню, ілюструванню. Тож, вкладаючи свою працю у творення поетичних рядків, юний читач зможе відчути себе поетом, а працюючи з розмальовками, долучитися до процесу художнього оформлення книги. За словами авторів видання, такі вправи привчають до проектного мислення, виховують любов до занять творчістю, мотивують до саморозвитку і самовиховання.

«Ми хочемо, щоб Україна змінювалася на краще, тож маємо потребу в нових творчих людях, яких мусимо виховати самі. І один із способів це зробити – достукатися до дитячих сердець з допомогою таких книжечок як «Миколайчик», в яких простими словами говориться про серйозні речі. Дуже важливо долучити дітей до добрих справ, і коли діти будуть їх робити, вони ростимуть добрішими», – наголосила автор текстів кандидат педагогічних наук, доцент, директор Центру полоністики Житомирського державного університету імені Івана Франка Наталія Місяць. З цими словами погодився дитячий письменник Анатолій Качан, який також дав на майбутнє авторам посібника кілька слушних порад.

Під час презентації своїми думками про посібник «Миколайчик» поділилося багато учасників заходу. І хоч кожен говорив про своє бачення і ставлення до проекту, усі погодилися з тим, що сьогодні, коли доля випробовує українців на стійкість, подібні книги неабияк сприяють збереженню й розвитку в дитячих серцях паростків добра, гідності та милосердя.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Мрійте правильно

Мрійте правильно

Кажуть, що весна – найкращий час для будь-яких нових починань та здійснення мрій. Недаремно ж її ще називають порою відродження та надії. Тож якщо ви задумали щось змінити у своєму житті, не варто відкладати цю важливу і відповідальну справу.

Мріяти, як відомо, не шкідливо. От ми і мріємо. Хтось про велике кохання – так, щоб раз і на все життя знайти вірного друга, з яким можна пройти і вогонь, і воду, чи нарешті помиритися з тим, хто незважаючи на розбіжності у поглядах, залишається небайдужим серцю. А дехто хоче знайти хорошу роботу, заробити або виграти в лотерею мільйон, мати власний будинок, народити першу (другу, третю…) дитину. Наші мрії різні, однак їх об’єднує здатність робити сірі будні привабливішими, а життя більш осмисленим. Щоправда, за умови, якщо мріяти правильно, сприймаючи мрію не як пасивне очікування манни небесної, а як ціль та керівництво до дії.

Скептики, звичайно, можуть заперечити: мовляв, сьогодні людські мрії збуваються набагато рідше, ніж колись, тож навіщо марнувати на них дорогоцінний час. Серед основних причин такого стану речей вони зокрема називають значну зміну устрою нашого життя, в якому стало більше стресів, клопотів та переживань.

У цих словах, безперечно, є частка істини, заважати здійсненню мрій може багато факторів, однак, погодьтеся, насправді найчастіше причиною невдачі стає наша неготовність до змін, іноді навіть кардинальних. Наприклад, до збільшення відповідальності на новій посаді чи до переїзду в інший будинок, а то й навіть інше місто. От і виходить, що впритул наблизившись до досягнення своєї мети, боїмося зробити найважливіший останній крок.

Та, як навчає народна мудрість, вовків боятися – у ліс не ходити. Тому завжди, за будь-яких обставин вірте у свою мрію і робіть усе від вас залежне для втілення її в життя, навіть якщо іншим вона здається нездійсненною.

Звичайно, чути неприємні відгуки на свою адресу нікому не подобається. Більше того, як свідчать опитування, саме вони найчастіше стають причиною зникнення ентузіазму продовжувати розпочату справу. Тож щоб цього не сталося, кожного разу, коли «доброзичливці» з іронією відгукуватимуться про вашу мрію, згадуйте винахідника телефону Александра Белла, радіо Ніколу Теслу, електричної лампочки Томаса Едісона, ліфта Еліша Отіса та інших відомих особистостей, які свого часу не послухалися скептиків, а їхні винаходи й відкриття уже понад століття роблять життя людей кращим та зручнішим.

Віктор Миронець.