Виховання «страшилками»

Проти «Баби Яги»

Коли дитина відмовляється щось робити (їсти, спати, читати, прибрати у своїй кімнаті, чистити зуби тощо), багато тат і мам вдаються до залякування, мовляв, тебе забере Баба Яга або приїде лікар і зробить укол. Це, як кажуть, класика жанру: нас у дитинстві батьки лякали Бабаєм і суворими міліціонерами, тож тепер ми робимо це із власними дітьми.

Незважаючи на велику кількість досліджень та написаних за їх результатами книг, важко сказати, чому метод залякування неслухняних дітей уже багато поколінь не втрачає популярності. Хтозна, можливо, це пов’язано з тим, що він майже завжди спрацьовує. При цьому про ймовірні майбутні негативні наслідки частого використання у процесі виховання «страшилок» мало хто задумується.

Залякування можна порівняти із застосуванням знеболювальних засобів – вони лише ненадовго усувають симптоми, а не причину захворювання. Саме тому будьте готовими до того, що цей метод швидко перестане діяти.

Діти дорослішають, отже, з часом дізнаються, що Баба Яга – вигаданий казковий персонаж, а міліціонери займаються зовсім іншими справами і не карають дітей, які відмовляються їсти кашу. Та найприкріше – вони починають розуміти, що батьки лякали (точніше – обманювали) їх свідомо.

Найкраща альтернатива – бути відвертими, більше пояснювати, розмовляти з дитиною. Не просто забороняти, а пояснити, що така поведінка вас чи інших людей засмучує. Якщо дитина відмовляється, наприклад, прибирати у своїй кімнаті, не потрібно навіювати страх і необхідність догодити Бабі Язі. Краще попросити послухатися заради мами, яка теж стомилася і хоче відпочити. Не думайте, що діти не здатні нас зрозуміти, просто потрібно знайти до них правильний підхід.

Віктор Миронець.

Гроші за оцінку

Гроші за оцінку

Як свідчать результати опитувань, останнім часом дедалі більше батьків платять своїм дітям за хороші оцінки або намагаються підкупити їх – новим комп’ютером, велосипедом, мобільним телефоном тощо. На перший погляд здається, що ці методи неабияк сприяють поліпшенню успішності, однак насправді вони найчастіше спрацьовують проти дитини, бо зменшують справжню вмотивованість навчатися.

Щодо того, чи доцільно платити школярам за оцінки, існує дві протилежні думки. Причому прихильники обох наводять переконливі аргументи. Наприклад, у середовищі батьків часто можна почути розмови, що, мовляв, дорослі ж отримують гроші за свою роботу, а навчання у школі – це теж праця, яку потрібно оплачувати. Зрештою, дитині рано чи пізно потрібно вчитися розпоряджатися власними грошима. Дехто до цього додає, що у дітей, як у дорослих, є улюблені справи і такі, які вони змушені робити. А оскільки один із принципів виховання полягає в тому, щоб зацікавити дитину виконувати не надто приємне завдання, то, на їхню думку, невелике матеріальне заохочення може допомогти в цьому.

Разом із тим, багато батьків виступають категорично проти «купівлі» у дітей оцінок, оскільки переконані, що учень не повинен сприймати навчання як один із способів заробляння грошей. Більше того, враховуючи власний досвід, вони застерігають – якщо почати застосовувати такий підхід ще з молодших класів, у майбутньому дитяча «наука» може стати значно дорожчою. По-перше, дуже швидко настане час, коли оплату за оцінки з вас вимагатимуть уже в ультимативній формі, а по-друге, грошові стосунки у навчанні збережуться й під час навчання у виші. Що ж до набуття навичок користуватися власними коштами, то з цим завданням можна впоратися за допомогою кишенькових грошей, виділення яких не повинне пов’язуватися з оцінками.

До речі, багато досліджень частково підтверджують ці думки. Зокрема під час одного з них було встановлено, що коли дитину, яка любить щось робити, постійно винагороджувати чи платити їй за це, з часом вона починає працювати лише заради винагороди.

Платити за оцінки чи ні, звичайно, вирішувати вам. Та приймаючи рішення, обов’язково все добре обміркуйте, адже, можливо, саме у вашому випадку доцільніше застосувати інший спосіб мотивації.

Віктор Миронець.

Фото: http://alysonschafer.com

Куди поділася посмішка?

Куди поділася посмішка?

Напевно, помічали людей, які не проявляють радість, навіть тоді, коли їм дуже весело. Так от, виявляється, вони просто не вміють цього робити.

До такого висновку після тривалого дослідження дійшли вчені з Портсмутського університету, які звернули увагу на те, що обличчя деяких людей постійно мають міну невдоволення. Змусити їх радісно усміхнутися практично неможливо. Саме це й зацікавило англійських дослідників, які взялися за вивчення міміки і з’ясували, що постійний сумний вираз обличчя зумовлений меншою кількістю м’язів, ніж у інших людей.

До речі, раніше вважали, що всі люди мають однаковий набір із 5 так званих основних м’язів обличчя, з допомогою яких можна виражати гнів, радість, здивування, страх або сум. Однак, за словами дослідників, існує ще 14 м’язів, наявністю яких може похвалитися не кожен, тож багато людей, хоч би як того хотіли, не можуть передавати своє щастя. Саме тому не поспішайте ображатися на невеселого співрозмовника, адже, хтозна, можливо, він і хотів би посміхнутися, але не може.

Віктор Миронець.

Фото Юлії Сокирко.

Без посередників

Без посередників

Як свідчить статистика, більшість тат і мам бувають у школі лише кілька разів на рік, а дехто й взагалі туди не ходить. Найчастіше приводом для зустрічі з учителями, звичайно, стають батьківські збори, зрідка – власне бажання дізнатися про справи свого школяра. Але буває й так, що навіть регулярно зустрічаючись, батьки і педагоги не можуть знайти спільної мови. Головним чином через невміння спілкуватися та небажання почути одне одного.

На жаль, батьки і вчителі не завжди враховують, що їхнє спілкування, як правило, відбувається через посередника-дитину. А якщо є посередник, то існує велика ймовірність отримувати недостовірну інформацію. Саме тому, перш ніж докоряти вчителю, потрібно вислухати його думку. Приймаючи рішення, не забувайте й про те, що діти, хоч якими б вони були, завжди повинні відчувати нашу підтримку. Це, звичайно, не означає потурання у всьому, однак покарання має бути справедливим, а головне – заслуженим.

Так само й учителям краще розмовляти з батьками без посередників, якщо не під час особистої зустрічі, то принаймні по телефону повідомляти їм проблему, пов’язану з дитиною. Адже в багатьох випадках, щоб її вирішити чи владнати конфлікт, батькам та вчителю достатньо, уникаючи взаємних претензій, щиро і доброзичливо поговорити. Ось чому потрібно частіше навідуватися до школи.

До речі, не треба боятися батьківських зборів, навіть якщо є ймовірність почути на них неприємні для себе речі. Вони – хороша нагода, як кажуть, із перших вуст дізнатися про успіхи чи невдачі свого школяра і, використовуючи можливість, «по гарячих слідах» знайти вихід зі складної ситуації.

Важливо також пам’ятати, що від нашого ставлення до школи залежить ставлення до неї дітей. Тож учіться правильно реагувати на сказану ними негативну чи позитивну інформацію про навчальний заклад. Насамперед ніколи не обговорюйте педагога, особливо принижуючи його, з дітьми чи за їх присутності. Якщо до вчителя виникли якісь претензії, то краще поговоріть з ним або за потреби з керівництвом школи. Але й учитель не повинен забувати, що батьки і родина для дитини – найважливіше. Тож не можна ображати рідних та близьких учня, вказувати на їхні недоліки, бо корисна лише справедлива, конструктивна і необразлива критика.

Батьки і педагоги – дві могутні сили у становленні особистості кожної дитини. В обох є свої переваги, специфіка і методи виховання. Однак максимально ефективним навчання буде лише за умови об’єднання зусиль у цій нелегкій справі, що неможливо без частого спілкування.

Віктор Миронець.

Фото: luigisettembrini.gov.it

Щоб любов не згасла

Щоб любов не згасла

Кажуть, щасливий той, хто любить і кого люблять. Однак щоб любов не згасла, її треба постійно підтримувати не лише словами, а й вчинками. До речі, це і є так зване випробовування любов’ю. Бо любити насправді означає ставити чиїсь інтереси вище своїх, поважати, розуміти, підтримувати, оберігати. А це, хоч би хто що казав, непросто.

Коли долі закоханих переплітаються, спочатку здається, що це раз і назавжди. Однак із часом під впливом обставин та буднів почуття поволі втрачають колишню силу. Так відбувається з усіма, тож не вірте, якщо хтось вам казатиме, що жодного разу не сварився з партнером. Навіть люди, які прожили багато років, як кажуть, душа в душу, не завжди й не в усьому знаходили спільну мову. Це – нормально, бо життя часто підкидає нам різні сюрпризи. Інша справа, що вони зуміли подолати випробування, зокрема й вчасно освіживши свої почуття.

Саме тому не бійтеся і не лінуйтеся частіше зізнаватися в любові найдорожчим людям – коханим, дітям, батькам. Незважаючи на труднощі, допомагайте та дбайте про них. І нічого не вимагайте навзаєм, бо справжня любов, як казав апостол Павло, не шукає свого.

Любов існувала завжди та всюди, незалежно від часу, місця чи обставин. Та найголовніше – вона дається кожному, просто не всі можуть її одразу розпізнати. І якщо у вашому серці ще не засвітився вогник кохання, пильніше роззирніться навкруги. Ваше щастя неодмінно десь поруч. А тим, хто вже пізнав неймовірну силу цього життєдайного почуття, слід не забувати повсякчас дбати про нього.

Віктор Миронець.

Фото студії JOY.

Що економніше

Душ чи ванна?

За статистикою, кожен українець за добу витрачає у середньому 330 літрів води, тож не дивно, що суми за користування цим благом у платіжках чималенькі. Однак навіть за таких обставин багато людей продовжують ігнорувати заклики берегти й економити, без сумніву, найціннішу рідину на планеті.

Ситуація з водопостачанням в Україні складна. За словами фахівців, загалом дефіцит води становить майже 4 млрд. куб. м. Та найприкріше, що він зростає. Причому не тільки через незадовільний технічний стан водогонів, а й не без нашої допомоги. Адже кожного разу, коли залишаємо відкритим кран, відволікаючись, скажімо, на телефонний дзвінок, втрачається до 20 й більше літрів води.

Отже, в першу чергу переконайтеся, що всі крани добре закриваються, а зливний бачок в туалеті не протікає. Це допоможе за добу зберегти кілька десятків літрів життєдайної рідини. Встановіть лічильники обліку гарячої та холодної води, які й справді значно зменшують витрати на комунальні платежі.

Не залишайте брудними тарілки, чашки, ложки та виделки. Що довше засихатимуть на них залишки їжі, то важче потім буде все відмивати, і доведеться використати більше води. Загалом краще це робити не під проточною водою, а у двох ємкостях – для брудного посуду та його ополіскування. Не мийте під краном також овочі та фрукти, адже воду після цього можна використати, наприклад, щоб полити кімнатні рослини. Крім того, не обов’язково розморожувати продукти з допомогою води. Залишайте їх розморожуватися уночі або скористайтеся мікрохвильовою піччю.

Прати варто, лише коли назбирається достатньо брудного одягу, щоб повністю завантажити барабан пральної машини. До речі, цікавий факт: машини з фронтальним завантаженням речей споживають у 3 рази менше води, ніж із вертикальним.

Можна зробити економними навіть так звані банні процедури – просто закривайте кран, коли чистите зуби (зазвичай для цього достатньо склянки води) або наносите шампунь на волосся. Коли миєте руки, вмикайте воду під невеликим напором.

Поки немає одностайної думки, що насправді економніше: приймати душ чи ванну? Однак якщо звернутися до фактів і зробити невеличкі підрахунки, то з’ясуємо – витрати води в обох випадках майже однакові. Адже на 5-хвилинний душ витрачається приблизно до 230 літрів води, а об’єм середньої ванни – 200 літрів. Причому для комфортного прийняття ванни не обов’язково наповнювати її до країв. А от любителям душу слід подбати про спеціальні насадки, які за рік заощаджують майже 5 куб. м води.

На жаль, не всі замислюються над тим, що можна зберегти до 80% води, а отже, акумулювати кошти на інші потреби: їжу, одяг, хобі, відпочинок тощо. Та найголовніше – це не так складно зробити, як здається на перший погляд.

Віктор Миронець.

Побороти сумніви

Побороти сумніви

Відоме прислів’я навчає: «Сім разів відміряй – один відріж». Іншими словами, перед тим як прийняти важливе рішення, слід добре подумати. Про це нам у школі постійно говорили вчителі, а вдома – батьки. Однак бувають обставини, коли потрібна швидка відповідь, і обмірковувати її немає часу. Як наслідок, потрапивши у подібну ситуацію, багато хто розгублюються, бо не готовий до цього, не може побороти свої сумніви.

Страх припуститися помилки властивий усім. Більше того, часто нам здається, що кожний промах – непоправний, тому і боїмося робити щось нове. Насправді ж це не так страшно, як уявляємо. Адже помиляється багато хто: діти, дорослі, новачки і навіть досвідчені фахівці. Від цього ніхто не застрахований. Разом із тим, звичайно, важливо задумуватися над кожною своєю дією, щоб вона не була продиктована лише емоціями.

Для роботи над подоланням сумнівів, за словами психологів, зокрема Світлани Ройз, дуже добре підходить тактика, коли перш ніж зробити щось важливе, потрібно зупинитися та уважно прислухатися до… свого тіла. Якщо у відповідь на роздуми воно напружується й виникає дискомфорт, то це підказка, що рішення неправильне і потрібно шукати інше. Якщо ж тіло розслабляється, а на відчуття тривоги немає жодного натяку, отже, все гаразд.

Боротися з «внутрішнім критиком» (а він у кожного з нас дуже впертий) можна також, сказавши йому, що всю відповідальність берете на себе. Таким чином заспокоїте своє я, а отже, наважитися на новий вчинок буде набагато легше. Та найголовніше – не бійтеся помилок. Якщо зробите з них правильні висновки, то вони можуть бути навіть корисними.

Віктор Миронець.

Фото: студія JOY

Зв’язок поколінь

Зв’язок поколінь

З-поміж великої кількості хороших звичаїв в українців існує не лише красивий, а й також корисний – передавати від покоління до покоління родинні реліквії, які, будучи містком між старшими і молодшими поколіннями, ще більше об’єднують рідних людей.

У кожної родини свої реліквії. Це можуть бути вишитий бабусин рушник, скатертина, хустка, ікона, вицвіла від часу фотографія, поштова листівка, листи, книга і навіть реманент. До речі, коштовності у цій ролі виступають не так часто, як може здатися на перший погляд, адже справа тут не в грошах. Щоб річ стала родинною реліквією, достатньо оголосити про це іншим членам родини і ставлення до неї буде відповідним.

Мати бодай одну, а краще – кілька сімейних реліквій, важливо ще й тому, що вони належать до важливих атрибутів пам’яті, які не дають забути минуле роду. У свою чергу, маленька історія кожної української родини – невід’ємна складова великої історії держави. Недаремно ж наші діди-прадіди надавали великого значення старожитностям, до яких ставилися з повагою і трепетом. Більше того, звичаї предків вимагали знати своє походження хоча б до сьомого коліна. Це був важливий тест на зрілість.

Протягом десятиліть у нас намагалися вкрасти минуле – під заборону попало багато звичаїв та обрядів, а справжню історію України не раз намагалися переписати. На щастя, жодні суспільні потрясіння, життєві буревії та переміни не змогли перешкодити їм дійти до нас. Тож, зустрічаючи свята, особливо зимові, як і наші предки, ми не відмовляємося від елементів містицизму, надаємо ритуалам та традиціям виняткової святості. І родинні реліквії неабияк сприяють зміцненню родової пам’яті, відіграючи у цьому контексті особливе значення.

Народна мудрість говорить: «Пізнай свій рід – побачиш шлях у житті». Сьогодні до цих слів знову стало прислухатися все більше людей. Вони намагаються оберігати і передавати від покоління власні реліквії. Зокрема ікони, якими батьки благословляли до шлюбу, вишиті рушники – обереги родинного затишку, весільний одяг, волосся із перших пострижи немовлят тощо. Такий поворот подій радує, бо минуле, сучасність та майбутнє не можуть існувати окремо. І про це не варто забувати.

Віктор Миронець.

Фото Оксани Хронюк.

У родинному колі

У родинному колі

Коли до нас приходить Новий рік, а за кілька днів по тому на небі спалахує Різдвяна зірка, навіть переконані скептики починають вірити у дива. У цей час ми чекаємо, мріємо, передчуваємо… А ще – стаємо трішки дітьми, бо намагаємося не думати про погане і щиро сподіваємося, що прийдешній рік буде кращим за минулий.

Як і наші сини та доньки, у дитинстві ми теж із нетерпінням чекали зимових свят. Адже в Україні вони надзвичайно красиві, їх учасниками стають і діти, й дорослі, і навіть природа.

Ще з діда-прадіда всьому – дійству, випадку або якомусь природному явищу – надають магічного значення. Тож і кажуть: «Як проведеш усе ці святкові дні, таким буде і весь наступний рік». Є також багато повір’їв, пов’язаних із новоріччям та Різдвом. І серед них особливо важливе: де б ти не був – поспішай додому, до сімейного вогнища.

Добрим знаком було, якщо в цей час до хати зайде запізнілий перехожий. А у Святвечір неодмінно готували 12 пісних страв, адже стільки учнів мав Ісус. Крім того, наші предки вважали це ще й даниною кожному з 12 місяців. Більше того, число «12» було для них магічним і знаковим, бо, як здавна гадали українці, означало визначеність, злагоду та добро.

Останніми роками набуло популярності святкування поза домом – у гостях, кафе, «на природі» або подорожуючи. В цьому, звичайно, немає нічого поганого, однак, відзначаючи родинні свята, до яких безсумнівно належать Новий рік та Різдво, не в родинному колі, втрачаємо їх головну суть, яка полягає в особливій атмосфері любові та єднання близьких людей. І якщо зустріч Нового року не з ріднею можна допустити, то Багату кутю обов’язково потрібно їсти вдома.

До речі, італійці так і кажуть: «Святкуй Різдво лише з рідними, а Новий Рік – з ким захочеш». До цих слів варто прислухатися хоча б тому, що в Італії це й справді головне родинне свято, підготовка до якого, як правило, розпочинаються мінімум за півроку.

На щастя, прадідівські традиції виявилися сильнішими за сучасні модні тенденції, тож дедалі більше українців почали знову сприймати зимові свята як чудову нагоду зробити дорогим серцю людям найкращий і найцінніший подарунок – приділити увагу. Особливо цього потребують діти та батьки, адже протягом року у нас не завжди була нагода присвячувати їм стільки часу, як хотілося б.

Однак якщо так складуться обставини, у житті ж бо різне трапляється, що і Новий рік, і Різдво доведеться зустріти далеко від дому, не варто надто засмучуватися, адже ще є Старий Новий рік, який у духовному плані навіть більш вагомий, ніж календарний. Чому? Все просто – коли 12 лютого 1918 року Україна перейшла на новий стиль літочислення, через що у нас й з’явилося одразу два новоріччя, відбувся так званий неформальний народний поділ звичаїв. Як наслідок, усі вітання, навіть щедрівки, до нового календарного року призначають колегам та знайомим, а от до старого – рідним, хрещеним, сусідам та друзям.

Тож поспішайте зробити приємність тим, кого найбільше любите – подаруйте їм справжню зимову казку. І нехай вона триває до завершення усіх різдвяних свят.

Віктор Миронець.

Фото http://todochristmas.weebly.com

Знайте міру

Знайте міру

З-поміж усіх свят найбільш обтяжливим для сімейного бюджету завжди був Новий рік. Причому левову частку зароблених важкою працею і заощаджених грошей, як правило, ми витрачаємо на купівлю подарунків та влаштування застілля, яке після завершення перетворюється на очевидне свідчення бездумного марнотратства. Однак не потрібно намагатися стрибнути вище власної голови. Добре зустріти новоріччя можна і без великих фінансових витрат.

Насамперед заздалегідь продумайте святкове меню і потроху починайте купувати продукти, які не псуються. Наприклад, консерви, бакалію, м’ясо, рибу, які можна покласти в морозилку, вершкове масло, овочі і, звичайно, напої. Що раніше почнете це робити, то більше зекономите, адже в останні дні року ціни помітно зростають.

Хоч це звучить банально, але перед тим як влаштувати забіг по магазинам, обов’язково складіть список необхідних покупок і чітко його дотримуйтеся, не відволікаючись навіть на акційні пропозиції. Не купуйте надто багато продуктів. Як свідчить практика, після святкового застілля часто залишається багато їжі, яка швидко псується, а тому її викидаємо. Отже, головне правило новорічного свята – знати міру у кількості страв.

До речі, є традиційна їжа, без якої уже багато хто з українців не уявляє зустрічі Нового року. Зокрема це надзвичайно калорійний салат «олів’є», який у поєднанні з шампанським й іншими алкогольними напоями може влаштувати у шлунку справжню революцію. Тож такі страви не потрібно готувати, як кажуть, тазиками. Зробіть їх небагато, але намагайтеся подавати гостям у незвичному ракурсі. Наприклад, покладіть «олів’є» у кілька невеликих салатниць або вафельні корзинки і поставте їх на столі так, щоб можна було скуштувати, але не переїсти. Так само невеликими порціями можна подати й інші страви.

Подумайте, що можете зробити в домашніх умовах, а отже, зекономити. Візьмемо для прикладу майонез. Приготувати його не складно і він буде дешевшим, а головне – кориснішим, ніж магазинний варіант. Вигідніше вдома також маринувати оселедець та солити червону рибу, ціла заморожена тушка якої коштуватиме на 20–30% менше, ніж така сама за вагою готового філе. До того ж з голови і хребта можна приготувати смачну юшку.

Хороший спосіб уникнути зайвих витрат – святкувати, скооперувавшись із тими, з ким плануєте зустріти Новий рік. Для цього потрібно визначити, хто яку страву готуватиме. Якщо не вигадувати нічого екстравагантного, то кожен заощадить час та гроші.

Над цим мало хто задумується, але насправді велике й тривале застілля під час свята неодмінно робить його нудним. Коли всі гості просто сидять, багато їдять та розмовляють (зазвичай ні про що) – це нецікаво та дорого. Єдина розвага на такому святі – їжа, а отже, її потрібно готувати дуже багато. Та якщо зробите головний акцент на розважальній програмі, то і від зустрічі Нового року всі отримують задоволення, і зекономите на кількості страв, адже ніхто не захоче переїдати, коли можна взяти участь у цікавому конкурсі чи вікторині.

Тому придумайте, чим розважити гостей. Наприклад, після того як годинник проб’є 12-ту ночі, можна запропонувати всім вийти на вулицю і зліпити сніговика або пограти в сніжки. Щоправда, якщо випаде сніг. Однак і без нього можна добре розважитись, скажімо, влаштувавши «полювання» на Діда Мороза.

Будь-яке свято, особливо новорічне, насправді нелегке випробовування нашої витримки та відчуття міри. Тож потрібно неабияк постаратися, аби відзначити його гідно і водночас економно.

Віктор Миронець.

Фото Оксани Хронюк.

Ялинка надовго

Ялинка надовго

Відтоді, як на початку VІІ століття у Франції з’явився звичай прикрашати ялинку, Новий рік та Різдво неможливо уявити без зеленої красуні, яка створює в оселі особливу святкову атмосферу. Однак останнім часом дедалі більше людей роблять свій вибір на користь штучних дерев. І не лише через бажання внести дещицю у справу збереження природного середовища. Якісна багаторазова ялинка може слугувати до 10 років, а отже, зекономити 

знаначні кошти.

Існує кілька основних критеріїв вибору штучної ялинки. Не варто купувати зелену красуню навмання. Перед тим як йти в магазин, визначтесь із розміром та місцем, де вона стоятиме.

Вибираючи ялинку, зверніть увагу на підставку. Вона повинна бути стійкою і в ідеалі – металевою, адже пластмасові легко ламаються. Потім огляньте голки. Незалежно від того, які вони – м’які чи жорсткі, штучна хвоя не повинна деформуватися. Щоб оцінити ялинку, достатньо провести рукою по гілці. Голки якісного виробу міцно закріплені і не відриваються. Крім того, м’які повинні легко розпрямлятися. Якщо вирішите купити ялинку з жорсткими голками, краще віддайте перевагу тій, в якої кінчики хвої заокруглені, особливо якщо в домі є маленькі діти.

Є два види конструкцій штучних ялинок – збірні та складані. Збірні деревця монтують за допомогою гачків або шарнірів, а складані мають структуру, подібну до парасольки. Тож вибираючи зелену красуню, враховуйте і цей момент, адже від нього залежить зручність складання і умови зберігання.

Оскільки прикрашена ялинка під час свят щодня по кілька годин нагріватиметься від гірлянди, особливу увагу потрібно звернути на її вогнестійкість. Якісні штучні ялинки виготовляють з матеріалів, у які додають антипірени (речовини, що перешкоджають горінню). Інформація про це обов’язково повинна бути вказана на упаковці, яку разом із касовим чеком варто зберігати протягом двох тижнів експлуатації виробу. Не купуйте навіть якісний на вигляд, але неналежно упакований товар. Так само, як і ялинку з різким, неприємним запахом, що неодмінно свідчить про її сумнівне походження.

Крім традиційного, декоративні штучні ялинки можуть бути різних кольорів – білого, рожевого, золотистого, срібного. Але хоч би яку пухнасту красуню обрали, пам’ятайте – святкова атмосфера в оселі в першу чергу залежить не від ялинки, а від нас.

Віктор Миронець.

Фото Оксани Хронюк.

Початок зимової казки

Початок зимової казки

Кілька днів тому до нас завітало перше велике зимове свято –  святого Миколая, яке ознаменує початок зимової казки. Цього дня відбуваються справжні дива, сила яких настільки велика, що навіть дорослі люди починають вірити в них. А що вже говорити про дітей! Для малечі це один з найулюбленіших днів у році, адже добрий святий, до речі, їхній покровитель, обов’язково кладе під подушку подарунок.

Традиція відзначати це свято бере початок у глибині віків і пов’язана з життям реальної людини, відомої завдяки своїй доброті, безкорисливості та співчуттю до інших. Як стверджують легенди, Миколай роздав усі свої статки бідним та нужденним, за що й здобув повагу і любов багатьох людей. З того часу пройшла не одна сотня років, світ змінився, однак, як і раніше, саме у ніч на 19 грудня у нас з’являється перше відчуття новорічного дива.

Більше того, цього дня ми самі творимо чудеса, коли, допомагаючи святому, тишком-нишком ховаємо під подушкою наших синів та доньок подарунки, при цьому отримуючи навзаєм їхнє захоплене: «Подивіться, що мені приніс Миколай!» Після цього й самі стаємо щасливішими, бо немає на світі кращого задоволення, ніж бачити справжню дитячу радість.

Однак Микола-Чудотворець любить не лише дітей. Він допомагає кожному, хто звертається до нього у скрутний час. Недарма ж кажуть, що святий на небі не сидить, бо повсякчас на землі творить добро. Тож його день – особливе свято. І не лише тому, що воно є першим серед цілої низки новорічно-різдвяних, а головним чином через те, що навчає нас добру й іншим чеснотам, вдовольнятися малим та радіти, на перший погляд, непомітним, простим речам, оскільки вони насправді можуть подарувати більше радості і задоволення, ніж дорогі яскраві дрібнички.

Словом, головне у нашому житті – безумовна любов і безкорислива доброта, які, як відомо, не мають ціни.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Попової

(взяте на сторінці газети

 «Порадниця» у Facebook).

Довіряйте, але перевіряйте

Довіряйте, але перевіряйте

Купівля неякісних продуктів завжди була, як кажуть, дорогим задоволенням. Сьогодні ж, коли нас неприємно дивують ціни, й поготів. Саме тому, щоб не нажити зайвих клопотів зі здоров’ям і марно не витрачати гроші, фахівці радять бути уважнішими в магазинах, особливо купуючи м’ясо, свіжу рибу, яйця, твердий сир та молочні продукти. Адже статистика свідчить, що ці товари в закладах торгівлі псуються найчастіше.

Отже, купуючи м’ясо, насамперед зверніть увагу на його колір та пружність. Залежно від виду свіже м’ясо має: червоний колір (яловичина), блідо-рожевий (свинина) та світло-рожевий (курятина). На розрізі воно трохи вологе, щільне, еластичне і не прилипає до пальців. Крім того, після несильного натискання швидко вирівнюється. Щодо замороженого – воно має такі самі зовнішні характеристики, як і свіже. Щоправда, відтінок трохи приглушений. Якщо ж на поверхні свіжозамороженого м’яса після дотику теплого пальця не залишається яскравого сліду, це свідчить про повторне заморожування.

За правилами реалізації свіжа риба і філе повинні зберігатися у чистому сухому колотому льоді. Якісна риба має блискучу луску, опуклі очі, яскраво-червоні або рожеві зябра, покрита прозорим слизом. Її м’ясо щільне і пружне. Якщо на нього натиснути, ямка не повинна утворюватися. До речі, що тіло риби твердіше, то вона свіжіша.

Перевірити якість курячих яєць складніше. Для цього легенько потрусіть яйце. Вміст свіжого не буде бовтатися. Потім огляньте шкаралупу. Вона повинна бути твердою і матовою, а не м’якою, блискучою і ніби жирною. А ще звертайте увагу на дату виробництва.

Щоб вибрати хороший твердий сир, подивіться на його забарвлення. Однорідний білий, жовто-білий чи світло-оранжевий кольори вказують на натуральне походження, а занадто яскравий свідчить про використання штучних барвників. Якщо сир блідий, швидше за все, він містить багато солі й мало вітамінів та поживних речовин. Зверніть увагу також на «малюнок» («вічка»). В якісному продукті вони розподіляються рівномірно. Крім того, поверхня сиру не має бути мокрою, з білим нальотом і тріщинами, адже це означає, що продукт «затримався» на прилавку або зберігався у неправильних умовах.

Як правило, молочні продукти продають у закритій непрозорій тарі, що унеможливлює візуальну оцінку. Тож доводиться покладатися лише на дату виробництва на етикетці. Та купуючи молоко, сметану і кисломолочний сир на базарі, можна їх оглянути. Так, свіже молоко має білий з легким жовтуватим відтінком колір, приємний запах, солодкуватий смак без присмаків. Якщо капнути молоко на будь-яку поверхню і воно «розповзеться», це свідчить про додавання води.

Якісна сметана завжди однорідної консистенції, без грудочок, водянистих вкраплень, крупинок білка та жиру, має білий або жовтуватий колір. Наявність води на поверхні продукту – ознака порушення технології виробництва, а гіркуватий присмак та затхлий запах – несвіжості. Схожі зі сметаною характеристики має й кисломолочний сир.

Звичайно, повністю вберегти себе від ймовірності купити неякісний продукт неможливо, однак значно зменшити її цілком реально.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Зміна кольорів

Цікаво про відоме. Зміна кольорів

Багато батьків, купуючи дитячий одяг, орієнтуються зокрема на загальноприйнятий кольороподіл, який полягає у тому, що хлопчикам потрібно купувати речі синього, а дівчаткам – рожевого кольору. Однак так було не завжди.

Як свідчать історичні дані, поділ кольорів на окремі категорії для хлопчиків та дівчаток сформувався у США та країнах Європи у 1940-х роках. Доти рекомендації батькам щодо вибору кольору одягу рідко ґрунтувалися на статі дитини. Так, одні джерела радили вибирати його, орієнтуючись на колір очей, а інші – волосся. А от стосовно статі поради значно відрізнялися від сучасних стандартів. Зокрема тогочасні журнали радили обирати рожевий колір для хлопчиків, а синій – для дівчаток, бо перший більш сильний і твердий, а другий – витонченіший і ніжніший.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Подарунково-святковий бюджет

Подарунково-святковий бюджет

Кожен по-своєму сприймає процес вручення подарунків. Для когось це данина традиції, для інших – потреба душі чи прояв ввічливості. Однак у будь-якому разі зазвичай про подарунки для родичів та друзів ми починаємо задумуватися незадовго до початку зимових свят, завдаючи відчутного удару по власному бюджету.

Насамперед проблема в тому, що доводиться купувати одразу кілька подарунків. Не треба забувати і про інші витрати, зокрема на продукти для святкового столу чи заплановану подорож, скажімо, в Карпати. Як наслідок, щороку витрачаємо чимало грошей, аби належно зустріти Новий рік та Різдво.

Однак насправді розв’язати проблему не так уже й складно. Головне – пам’ятати приказку, що сани готують улітку. Так само й підготовку до новорічних свят починайте заздалегідь. Наприклад, італійці це роблять мінімум за півроку до Різдва, тож встигають зібрати все необхідне без зайвої метушні й без надмірних витрат. Адже купувати один-два подарунки щомісяця – дешевше і не так позначається на сімейному бюджеті, ніж коли за раз витратите на них увесь місячний оклад. Зрештою, в останні передноворічні дні необхідний товар може бути дефіцитним і в кращому разі за нього доведеться значно переплатити, а в гіршому – взагалі не знайти на магазинних полицях.

Не менш важливо скласти список подарунків, обов’язково вказавши їх приблизну вартість. Так легше контролювати витрати. Не зайве й записати: що, кому, коли дарували. Це допоможе визначатися з презентами наступного разу.

А ще будьте обачні передноворічної пори щодо акційних пропозицій та знижок, які в грудні навипередки пропонують магазини та супермаркети. Є багато технологій маніпуляції підсвідомістю, з допомогою яких покупця змушують, окрім потрібного товару, придбати на додачу цілу купу всілякого мотлоху. Тож уважність і дотримання двох основних правил під час новорічного шопінгу – запорука уникнення зайвих витрат.

По-перше, йдіть по магазинах лише добре попоївши. Відомо ж бо, що на голодний шлунок усе видається однаково хорошим та потрібним – незалежно від того, чи йдеться про продукти харчування, одяг, побутову техніку, іграшки… По-друге, не беріть із собою кредитних карток, бо конкретна сума готівки в гаманці обмежує кількість покупок, а «кредитка», навпаки, дає хибне уявлення про бездонність коштів на рахунку. Якщо ж вам зручніше розраховуватися карткою, перед тим, як йти на штурм магазинів встановіть на ній добовий ліміт витрат.

Звісно, ці правила комусь можуть видатися наївними, однак їх дієвість не викликає сумнівів. Зрештою, найчастіше саме елементарні, всім добре відомі (а отже, нібито не варті уваги) способи впливу на покупців приносять власникам магазинів великі гроші.

Що ж до подарунків – то не намагайтеся стрибнути вище голови, витрачаючи на них більше, ніж можете собі дозволити. Краще хай вони будуть недорогими, однак від щирого серця.

Віктор Миронець.

Фото:www.dailyfinance.com

Незабутня зустріч у Вінниці

Незабутня зустріч у Вінниці

З цього відрядження ми поверталися з особливими почуттями та враженнями. Так буває завжди, коли зустрічаємось з тими, хто нас чекає, цікавиться життям газети, кому небайдужа її доля. А на нещодавньому Дні «Порадниці» у Вінниці було саме так.

Те, як нас запрошували, як підготувалися та зустрічали, вразило. Адже господарі потурбувалися не лише про технічний супровід заходу, а й виготовили рекламні банери, плакати, красиві запрошення та підготували прес-реліз. Крім того, з наявних у бібліотеці підшивок газети «Вісті…» оформили інформаційний куточок. Це особливо зворушило нашого головного редактора Тетяну Власюк, оскільки саме у першому номері «Вістей…» вийшла редагована нею сторінка «Порадниця», яка й дала початок газеті.

Цікавим та приємним було невимушене спілкування з директором Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва Наталією Морозовою та завідувачкою сектором газетної періодики Валентиною Коцюбською, які перед початком заходу провели цікаву екскурсію бібліотекою. Нам навіть вдалося доторкнутися до унікальних книг у відділі рідкісних та цінних видань.

Модератор заходу бібліотекар сектора медіа ресурсів Ярослава Бондарчук, котра, представивши учасників зустрічі, розповідала про газету, вразила своїми ґрунтовними знаннями про неї. «Понад 20 років «Порадниця» приходить у наш дім, аби порадити, разом з нами порадіти, а інколи й посумувати. За цей час газета росла, змінювалася, удосконалювалася і разом з нею зростала та міцніла велика порадницька родина. Приємно також те, що читацька аудиторія видання не обмежується Україною, сягаючи близького та далекого зарубіжжя, адже «Порадниця» завжди була і залишається відвертою, щирою і незламною. Саме тому для багатьох людей вона стала супутником життя», – ці слова панни Ярослави особливо нас схвилювали.

А от директор бібліотеки Наталія Морозова зауважила, що одна справа кожного дня читати «Порадницю», а зовсім інша – поспілкуватися з тими, хто, незважаючи на труднощі сьогодення, творить видання. «Багато хто вважає, що книги, газети та журнали на паперових носіях – це уже минуле. Однак, як показує приклад «Порадниці», вони залишаються потрібними і затребуваними. І дуже добре, що нам випала нагода з перших вуст дізнатися секрети популярності улюбленої багатьма українцями газети».

До цих слів навзаєм хочеться додати, що такі зустрічі з читачами для нас теж дуже важливі. Вони – найкращий орієнтир, який показує, в якому напрямку потрібно рухатися, що змінити, залишити чи додати.

Про особливості створення «Порадниці» й те, яким чином вдається робити її максимально наближеною до свого читача і протягом багатьох років утримувати статус одного із найбільш багатотиражного видання України, розповіла головний редактор газети Тетяна Власюк. Зокрема вона зауважила: «Хоч і настала ера Інтернету, сьогодні ми побачили, що, незважаючи ні на що, друковане слово буде жити, доки є люди, які на нього сподіваються, які хочуть його чути. Тому і газета, і книга ніколи не підуть у забуття, оскільки дарують особливе спілкування, відчуття та емоції».

Головний редактор «Порадниці» відповіла на численні запитання присутніх, презентувала свою книгу «Від джерел. Порадницька гостина» та інші видання, підготовлені у редакції. Зокрема «Бібліотечку «Порадниці», яка поки що розповсюджується через роздрібну мережу, але в планах редакції – включити її у передплату. Уже вийшло 13 тематичних випусків бібліотечки, з яких можна дізнатися «Все про звичайну картоплю» та «Секрети консервування», як зробити затишним «Наш дім», якого догляду потребують «Сунична грядка» та «Виноградні грона», а також відвідати «Помідорне царство», побувати «На баштані», відчути радість, коли «Квітує підвіконня», дізнатися які ж вони «Знайомі незнайомці» тощо. До речі, гості й господарі обмінялися подарунками – звісно, книжковими.

З розповіді начальника відділу передплати та маркетингу Оксани Хронюк присутні дізналися, який шлях проходить «Порадниця», аби потрапити до свого читача, та про конкурс «500 подарунків від «Порадниці». Уже відбувся перший розіграш і найближчим часом переможці отримують свої призи. Однак передплата триває, а отже, ще можна встигнути взяти участь у його другому турі.

Своїми враженнями про «Порадницю» поділилися присутні на зустрічі її прихильники. Наприклад, свою історію знайомства з нею повідала завідуюча відділом маркетингу, реклами та соціокультурної діяльності бібліотеки Тетяна Джуринська, яка читає нашу газету з 1998 року. За словами жінки, це відбулося завдяки мамі, котра передплачувала, читала та підшивала «Порадницю» з перших номерів. Спочатку пані Тетяна навіть не підозрювала, яку важливу роль в її житті судилося відігравати газеті. Та коли мами не стало, «Порадниця» перетворилася на місток пам’яті між нею і донькою.

А учений секретар бібліотеки Поліна Цимбалюк, котра також взяла слово, нашу газету назвала дуже позитивною, доброю, адже вона культивує людські цінності. Тут кожен читач, навіть найвибагливіший, може знайти для себе щось корисне і цікаве. А закінчила вона експромтом – продекламувала власний вірш про улюблену газету.

По-домашньому затишна, невимушена та щира зустріч з читачами у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К.А.Тімірязєва подарувала багато приємних та незабутніх вражень. Хоча, як нам стало відомо, були такі містяни, котрі пошкодували, бо пізно довідалися про день «Порадниці» у Вінниці. Але ми тепер знаємо напевне: ця зустріч – не остання.

Віктор Миронець.

Фото Миколи Людвічука

та зі сторінки Вінницької

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва у

Facebook.

Кря-кря, або щасливого плавання!

Кря-кря, або щасливого плавання!

Не секрет, що багато маленьких дітей не люблять купатися, тому їхнім батькам часом доводиться виявляти неабияку винахідливість, щоб вмовити своє чадо хоч трохи поплескатися у воді. І часто на допомогу татам і мамам приходить звичайне гумове каченя, зазвичай жовтого кольору, з яким процес купання стає набагато цікавішим.

Цю звичайну і таку просту іграшку й справді можна назвати унікальною. Адже вже понад сотню років гумові каченята дарують малечі хороший настрій. Більше того, ці каченята не мають національності, оскільки ними люблять бавитися діти у всіх куточках нашої планети. Та й дорослі теж іноді «поселяють» у своїх ванних кімнатах цих милих тваринок. Кажуть, що до палких прихильників цієї іграшки належить і королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

Проте, якщо для когось гумове каченя є насамперед символом купання, то для інших ця іграшка може бути предметом колекціонування. І, що цікаво, такі збирачі зустрічаються майже у всіх країнах світу, а у 2007 році одна така приватна колекція, що налічувала понад 2500 несхожих одне на одного іграшкових каченят, навіть була занесена до Книги рекордів Гіннеса.

Жовті гумові каченята така популярна і відома іграшка, що їм присвячують пісні, вірші і найрізноманітніші цікаві заходи. Зокрема перегони, під час яких каченят опускають у будь-яку водойму, в якій є течія, і той, чия іграшка першою перетне фінішну лінію, вважається переможцем.

Найвідоміші подібні перегони, в яких брали участь до 100 тисяч жовтих каченят, щороку відбувалися у Сінгапурі, а у 2007 році естафету перейняли масштабніші лондонські змагання, більш відомі за назвою Великі британські перегони. Крім того, час від часу каченятам доводиться підкорювати також і морські та океанські простори, оскільки їхня здатність вільно пересуватися по воді допомагає науковцям вести спостереження за рухом підводних течій. Тож, як бачимо, сумувати їм немає часу.

Віктор Миронець.

Фото:http://poradumo.com.ua

Золота середина

Золота середина

Кажуть, що все пізнається у порівнянні, і це справді так. Бо лише сам ставши батьком, почав розуміти своїх тата й маму, які категорично не сприймали у процесі нашого з молодшою сестрою виховання вседозволеності і потурання дитячим примхам.

Скільки себе пам’ятаю, часто ображався на батьків. Точніше, не на них, а на їхню суворість та принциповість. При цьому хочу додати, що вони лише зрідка підвищували на нас голос і ніколи не били. Тож найбільшим покаранням було стояння у кутку. Та й то, скільки разів довелося таким чином спокутувати провину, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Важко сказати, чому ми з сестрою були слухняними дітьми, знаючи, що навіть за серйозну провину не будемо покарані, так би мовити, у «класичному» розумінні (хоч батьки не залишали без уваги негативні вчинки, наставляючи нас «на шлях істинний», вони ніколи не переходили на особистості). Можливо, секрет полягає в тому, що вони ще змалку дали зрозуміти – наші пустощі їх дуже засмучують і, як наслідок, ми повсякчас намагалися контролювати свої дії, щоб цього не сталося.

Нині я вдячний батькам за їхню послідовність, завдяки якій мені вдалося уникнути багатьох халеп та прикрощів, зрозуміти, чого хочу досягти у житті. Адже тим часом, як мої ровесники пізнавали всі, не лише корисні і потрібні, а й привабливі негативні принади підліткового віку, я, заздрячи їм, займався тим, що могло допомогти реалізувати свій потенціал.

Тоді здавалося, що батьки чинять зі мною несправедливо. Ну, що такого страшного в тому, якщо кілька разів на тиждень загаєшся з друзями допізна чи по-дорослому з ними «відтягнешся»? До певного віку відповідь на це запитання проста – нічого. Лише з часом починаємо розуміти, що така поведінка веде до сумних наслідків, бо сприяє появі шкідливих звичок і збільшує ймовірність потрапляння у неприємні ситуації. Добре, коли є можливість переступити через труднощі, забути про них й почати все, як кажуть, з чистого аркуша. Але ж часто буває так, що змінювати щось уже пізно. Тоді лишається тільки кусати собі лікті і нарікати на свою недалекоглядність та довірливість.

Тепер, будучи татом чудової донечки, точно знаю, що батьки бажають своїм дітям лише добра. Тож якщо вони забороняють щось робити, у цьому, напевно, є сенс, і не слід на них ображатися. Але й батькам теж не варто впадати у крайнощі і забороняти геть усе.

Найкраще, на мою думку, завжди і у всьому шукати компроміс. Бо лише розуміючи одне одного, в чомусь поступаючись, а деколи і наполягаючи на своєму, можна зберегти хороші стосунки між членами родини.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.